![]() | |||||||||||
| |||||||||||
|
ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ
ЗАНЯТЬ ДО КУРСУ “ПОЛІТОЛОГІЯ” ТЕМА 1. ЛЮДСЬКИЙ ВИМІР ПОЛІТИКИ.ПЛАН 1. Політика і мораль: а)
політичне проявлення гуманізму; б)
мораль і політика: загальне і специфічне; в)
можлива гуманна політика? 2. Цілі, методи та засоби в політиці: а)
співвідношення цілей і засобів в політиці; б)
насилля та ненасилля в політиці. 3. Права людини: а)
поняття і історія прав людини; б)
права особи і їх реалізація в сучасному світі. ЛІТЕРАТУРА В. Д. Пугачев, А. И. Соловьев. Введение в политологию. М.: Аспект -
Пресс, 1997.447 с. Політологія. Курс лекцій: Навч. посібник / І. С. Дзюбко, Ю. С.
Шемимученко, В. Ф. Панібудьласка та ін.; - К.: Вища школа, 1993. - 271 с. В. Й. Скиба, В. П. Горбатенко, В. В. Туренко. Вступ до політології.
екскурс в історію правничо - політичної думки. К.: Основи, 1996 Політологічний енциклопедичний словник: навч. посібник для
студентів вищ. навч. закладів. - К.: Генеза, 1997.
- 400 с. К. С. Гаджиев. Политическая наука: Учебное пособие. - 2-е изд. - М.:
Междунар. отношения, 1995. - 400 с. Политологический словарь. Харьков "Проспор", 1997. - 199 с. ТЕМА 2. ВЛАДА І ЇЇ НОСІЇ.ПЛАН 1. Політологія як наука про владу. 2. Влада в суспільстві: а)
поняття, структура і агенті влади; б)
ресурси, процес і види влади; в)
політичне владування і легітильність. 3. Персоніфікація влади: людина і влада. а)
людина і її владні інтереси, відносини
і свідомість; б)
політичне лідерство і лідери. 4. Суспільство - держава - влада: а)
держава і державна влада; б)
сутність розподілу влади; в)
влада і політика; г)
економічна сфера і влада; д)
соціальна сфера і влада; е)
культура, духовна сфера і влада. 5. Владна діяльність: а)
сутність владної діяльності; б)
технологія, апарат, механізми і акти влади; в)
владна символіка, емблематика, геральдика, релігія та ритуали. Кейсы: Ресурсы власти ЛІТЕРАТУРА Халипов В. Введение в науку о власти. М.,
"Технологическая школа бизнеса", 1996. - 640 с. В. Д. Пугачев, А. И. Соловьев. Введение в
политологию. М.: Аспект - Пресс, 1997.
- 447 с. ТЕМА 3. ПОЛІТИЧНІ ЕЛІТИПЛАН 1. Виникнення теорії
еліт: а) концепція правлячого
класу в творчій спадщині Гаетано Моски; б) провідні ідеї елітарної
концепції Вільфредо Парето: хто входить до еліти? які типи еліт існують? як
здійснюється їхня циркуляція?; в) "залізний
закон" олігархії Р. Міхельса. 2. Основні напрямки
сучасної елітарної теорії: а) макіавелістська
школа; б) ціннісна теорія; в) теорія
демократичного елітизму; г) концепція плюралізму
еліт; д) ліволіберальна
концепція. 3. Типологія, соціальна
результативність і рекрутування еліт: а) причини існування
еліт; б) типологія еліт; в) результативність і
інтеграція еліт; г) система рекрутування
еліт; д) номенклатурна
система і її соціальні наслідки ЛІТЕРАТУРА Нарта М. Теория элит и
политика. М., 1978. Осипова Е.В. Социологическая система В. Парето // История
буржуазной социологии XIX - н. XX в. - М., 1979. Ручка А.А., Тангер В.В.
Очерки истории социологической мысли. - К.: Наукова думка, 1992. Самсонова Т.Н. Концепция "правящего класса"
Г. Моски. - Социс, 1994, N 10. Социальная природа и
функции бюрократии. - МЭ и МО, 1989, N 4-17. Тангер
В.В., Ручка А.А. Система социологии Вильфрело Парето //
Филос. и социол. мысль, 1992. Арон Р. Поколение на стыке веков: Дюрнгейм, Парето,
Вебер // Полис, 1993, N2. ТЕМА 4. ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВОПЛАН 1. Сутність лідерства: а) ідеї лідерства в
історії; б) визначення
лідерства; в) об'єктивні і суб'єктивні
сторони лідерства. 2. Природа політичного
лідерства: а) теорія рис; б) ситуаційна
концепція; в) психологічні
концепції і інтерактивний аналіз. 3. Класифікація,
функції і тенденції розвитку лідерства: а) типи лідерства; б) функції лідерства; в) культ особи; г) тенденції розвитку
політичного лідерства. ЛІТЕРАТУРА Гаджиев К.С. Политическая наука. М.: "Международные отношения",
1995. - 400 с. Пугачев В.П., Соловьев
А.И. Введение в политологию.: Учебник для студентов высших учебных заведений. -
3-е изд. перераб. и доп. - М.: Аспект Пресс, 1997. - 447 с. Скиба В.Й., Горбатенко
В.П., Туренко В.В. Вступ до політології. Спецкурс в історію правничо-політичної
думки. К.: Основи. - 1996. - 717 с. Політологічний енциклопедичний
словник: навч. посібник для студентів вищ. навч.закладв. - К.: Генза, 1997. -
400с. ТЕМА 5. ДЕМОКРАТІЯ: ТЕОРІЯ, РЕАЛЬНІСТЬ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУПЛАН 1. Демократія поняття і
виникнення: а) розуміння і виміри
демократії; б) давня і середньовічна
демократія. 2. Сучасна демократія: а) демократія
класичного лібералізму; б) колективістська
демократія; в) плюралістична
демократія; г) роль мас в сучасних
демократіях. 3. Перехід до
демократії: а) чи потрібна
суспільству демократія?; б) передумови і шляхи
демократизації. ЛІТЕРАТУРА Гаджиев К.С.
Гражданское общество и правовое государство // Мировая экономика и
международные отношения. - 1991. - N 9. Капустин Б.П.
Демократия и справедливость // Политические исследования. - 1992.- N 1, 2. Констан Б.О. О свободе
у древних в ее сравнении со свободой у современных людей // Политические
исследования. - 1993. - N 2. Хайек Ф. Дорога к
рабству // Вопросы философии. - 1990. - N 11. Сартори Дж.
Вертикальная демократия // Политические исследования. - 1993. - N 2. ТЕМА 6. ПОЛIТИЧНI РЕЖИМИ СУЧАСНОСТIПЛАН: 1. Полiтичний режим:
поняття і сутнiсне визначення. 2. Типологізація
полiтичних режимiв. З. Тоталiтарний, авторитарний, лiберальний, демократичний політичний
режими. 4. Проблема формування полiтичного
режиму в Українi. ТЕМИ РЕФЕРАТIВ: 1. Особливостi полiтичних систем розвинутих захiдноєвропейських країн і
США. 2. Трансформацiя тоталiтарних і авторитарних режимiв у сучаснiй
демократії. 3. Шляхи подолання
наслiдкiв тоталiтаризму в Українi. 4. Демократизація
полiтичної системи. 5. Типологiя
інституцiйних форм радянського тоталiтаризму. 6. Сталiнiзм як
соцiально-полiтичний феномен. 7. Клептократія і її
сутнiсть. 8. Геростократія як тип
влади. 9. Охлократiя і її
сутнiсть. 10. Мажоритарна і пропорцiйна
виборчi системи. 11. Парламентська
етика: норми, методи, аргументацiя дискусії. 12. Культура в
полiтицi. Друге заняття має на метi пояснення сутi полiтичних режимiв, їх рiзновидiв. Слiд зазначити, що полiтичний режим - це сукупнiсть способiв і методiв здiйснення полiтичної влади, яка вiдображає порядок взаємовiдносин громадян і держави. Полiтичний режим визначається способом і характером формування представницьких установ, органiв влади, спiввiдношенням законодавчої, виконавчої і судової влади, центральних і мiсцевих органiв, становищем, роллю та умовами дiяльностi громадських органiзацiй, рухiв, партiй, правовим статусом особи, системою заборон і допущень, якi встановлюються державною владою. На характер полiтичних режимiв впливає рiвень стабiльностi суспiльства, економiчнi, соцiальнi, культурнi фактори, історичнi традицiї, їх сукупнiсть визначає типологiю полiтичного режиму, серед яких видiляють тоталiтаризм, авторитаризм, лiбералiзм, демократизм. Полiтична історiя свiдчить, що перехiд вiд тоталiтарних режимiв до демократичних триває певний час і передбачає проходження у певнiй формi через авторитарний стан суспiльства. Слiд
дати характеристику полiтичних режимiв - тоталiтаризму, авторитаризму,
лiбералiзму, демократизму. Загальноцивiлiзацiйна тенденцiя
соцiально-полiтичного розвитку полягає у поглибленнi демократiї. У найбiльш
вживаному значеннi демократiя - форма полiтичного, державного устрою, яка
випливає з визнання народу як джерела влади, його права брати участь у
вирiшеннi спiльних, державних справ, з визнання принципiв свободи, рiвностi та
інших прав громадян передбачає запровадження правових та процедурних гарантiй
їх реалiзацiя в усiх сферах життя суспiльства. Демократiя - це
конкретно-iсторичне втiлення ідей рiвностi і справедливостi у процедурах
прийняття рiшень вiдповiдно до волi, позицiї бiльшостi з визнанням прав та
потреб меншостi. Це культура поважного ставлення до закону і порядку.
Демократiя - це заперечення монополiзму на істину, визнання свободи і рiвностi
громадян в обговореннi, вирiшеннi спiльних проблем, на розв'язання конфлiктiв
на основi суспiльного консенсусу та компромісу. Не можна недооцінювати
складності переходу до демократичного режиму. Вихід із старого режиму ще не
гарантує автоматично, що демократія
буде успішно побудована. Логіка падіння тоталітарних систем така, що вона
завжди призводить до загострення проблем, пов'язаних з національною
ідентифікаціею. В умовах багатонаціональних держав не може вилитися в гостру
міжнаціональну кризу. ЛІТЕРАТУРА Амелин В.Н. Власть как
общественное явление // Социально - политические науки. - 1991. - N 2. Андреев
С.С. Политический режим и политические
демократии // Социально - политические науки. - 1992. - N 2-3. Иванов Ф.Ф.
Президенство в США. - М., 1991. Жискар д'Эстен. Власть и жизнь. - М., 1990.
Мишин А.А. Принцип разделения властей в конституционном механизме
США.-М.,1984. Кремінь В. Україна в геополiтичному просторi: об'єктивнi
тенденцiї і суб'єктивнi реалії / Політика і час. - 1993. - №10. Лузан А.А.
Политическая жизнь общества: вопросы теории.-Киев:1989.-Гл.II. Мигранян А.М.
Плебисцитарная демократия М.Вебера и современный политический процесс //
Вопросы философии. - 1989. - N 6. Мигранян А.М. Реформа политической системи:
взгляд политолога// Философские науки. -1989. - N 9. Полiтична система як
полiтичний режим // Полiтична думка.-1993.-№ 1. Панчук Д., Польовий Д. Під
пресом тоталiтаризм //Полiтика і час.1992.-№6. Рейган Р. Откровенно говоря.-
М.:1990. Туманов В.А. Современная политическая система от революции до
перестройки //Полис. - 1991. - №1. Конституція України. -
1996 ТЕМА 7. ПРАВОВА ДЕРЖАВА: IСТОРIЯ I СУЧАСНIСТЬПЛАН: 1. Правова держава:
сутнiсть, признаки, визначення. 2. Структура і принципи
правової держави. 3. Вiтчизнянi та
захiднi полiтологи про правову державу. 4. Становлення правової
держави в Українi. ТЕМИ РЕФЕРАТIВ: 1. Взаємна
вiдповiдальнiсть людини ї суспiльства. 2. Права і свободи
людини. 3. Загальна декларацiя
прав людини. 4. Громадянське
суспiльство як соцiальний феномен. 5. Становлення
самоврядування в Українi: вiд ідей до реалiй. 6. Виконавча влада:
масштаб компетентностi і прийняття рiшень. 7. Европейська хартiя
мiсцевого самоврядування. 8. Iсторiя мiсцевого
самоврядування в Українi. 9. Еволюцiя уявлень про
громадянське суспiльство. 10. Самовряднi тенденцiї
української ментальностi. 11. Б.Кістяковський про
правову державу. 12. Iнститут
омбудсмена: історiя і сучаснiсть. IЗ. Розподiл влади як
важливий принцип правовоі держави. 14. Особистiсть
громадянського суспiльства. 15. Буття людини в
свободi. Заняття має на метi вияснити становлення саме правової дервави, яка заснована на верховенствi закону, поважаннi особи i непорушностi її прав, свобод і законних інтересiв. Правова держава - це суверенна полiтико-територiальна органiзацiя публiчної влади всього народу. Основнi ознаки: поширення вимог і норм конституцiї і законiв на всi громадськi і полiтичнi інститути, включаючи правлячу партiю, на всiх громадян і всi сфери життя суспiльства; визнання того, що висхiдним пунктом правового регулювання є особа, визнання гiдностi особи як цiнностi (у неправовiй державi таким висхiдним пунктом є ідеологiчна настанова, полiтична або економiчна вигода); взаємна вiдповiдальнiсть держави перед особою, а особи - перед державою; визнання громадянами авторитету права, закону, обов'язку жити і дiяти так, щоб не задавати шкоди інтересам iнших громадян; особлива роль суду у вирiшеннi всiх спiрних питань, пiдконтрольність йому всiх громадян та інститутiв. Правова держава - це система органiв та iнститутiв, якi гарантують нормальне функцiонування громадянського суспільства. Реформування колишнього радянського суспiльства та інтеграцiйнi процеси на міжнародній аренi зробили об'єктивно необхiдним формування правової держави в Українi. Основоположним началом права є принцип загальної рiвностi, тобто загальної і рiвної для всiх мiри свободи: для держави та її органiв, для окремої особи і колективiв, для всiх громадян країни. Така формальна рiвнiсть є властивiстю права, виражає таку його специфiку, як справедливiсть. Отже, верховентства права (закону) - основний принцип правовоє держави. Вiн повинен бути справедливим, гуманним, закрiплювати невiд'ємні природнi права кожної людини: право на життя, на свободу, на особисту недоторканiсть. Здiйснення принципу розподiлу влади - це гарантiя прав громадянина. Будуючи сьогоднi правову державу, громадянам недостатньо мати права. Вони повиннi вмiти і бажати ними користуватися. Iдея правової держави може утвердитися тiльки тодi, коли в цiєї держави буде рiвноправний партнер - громадянське суспiльство. ЛIТЕРАТУРА Гаджиев Н.С.
Гражданское общество и правовое государство //Международная зкономика. -1991.
-№10. Бурлацкий Ф.М., Галкин А.А. Современннй Левиафан: 0черки политической
истории капитализма. -М., 1985. Бодуен Жан. Вступ до полiтологiї. - К.: Основи,
1995. Відрин Д.И. Многопартийность "за" и "против" //
Социально-политические науки.- 1990.- № 9. Гаврилишин Б.- Дороговкази в
майбутне. Доповідь Римському клубовi.-К.: Основи, 1993. Гурне Бернар. Державне
управлiння. - К.: Основи, 1993. Глен Райт. Державне управлiння. - К.: Основи,
1994. Шляхи до демократичної державностi // Полiтика і час.-1992.-№6.
Кистяковський Б.А. Государство правовое и социалистическое //Вопросы философии.
-1990. - N 3. Рутар С. Держава як основний елемент полiтичної системи //
Розбудова держави.-1993.-№7. Конституція України. -
1996. ТЕМА 8.ПОЛIТИЧНI ПАРТIЇ I ПАРТIЙНI СИСТЕМИПЛАН 1. Партiя: сутнiсть
полiтичних партiй. 2. Функцiї полiтичних
партiй. 3. Типологiя полiтичних
партiй. 4. Партiйнi системи:
основнi концепцiї. 5. Полiтичнi партiї
України. ТЕМИ РЕФЕРАТІВ 1. Багатопартiйнiсть:
"за" і "проти". 2. Генезис полiтичних
партiй. 3. Мiсце і роль
полiтичних партiй в полiтичнiй системi суспiльства. 4. Трансформацiя полiтичних партiй і партiйних систем в країнах Схiдної і
Центральної Європи. 5. Процес формування
багатопартiйностi в Українi. 6. Соцiально-полiтичний
устрiй та полiтичне призначення партiї. Розпочинаючи вивчення теми,
слiд мати на увазi, що в сучаснiй полiтологiї велика увага придiляється
вивченню полiтичних партiй, їх впливу на соцiально-полiтичне життя. Термiн
"партiя" має латинське походження, означає "частина чогось
цiлого, сторона якого - небудь явища чи процесу". Партiя в одному із
головних інститутiв полiтичної системи. Як суб'єкти формування владних вiдносин
вони великою мiрою визначають характер і спрямування полiтичного процесу,
стратегiю і тактику боротьби за владу, полiтичну стабiльнiсть суспiльства.
Полiтична партія - це найбiльш активна і органiзована частина соцiальної спiльностi,
класу, покликана виражати і захищати інтереси цiєї спiльностi, здiйснювати
практичну роботу для їх задоволення. У сучаснiй полiтологiчнiй лiтературi
подано широкий спектр пiдходiв до визначення партiї: вiд розгляду її як свого
роду штабу пiдготовки чергових виборiв до розумiння партiї як апарату
повсякденного впливу на маси у всiх сферах життєдiяльностi суспiльства.
Вважаеться, що партiя є засобом перетворення волi індивiдумiв у колективну
волю, знаряддям участi громадян у формуваннi полiтики держави. Полiтична партiя
- це добровiльна органiзацiя, зв'язана спiльною ідеологiєю, метою якої е
завоювання влади, реалiзацiя полiтичних програм в інтересах певних груп
населення. ЛIТЕРАТУРА Богомаз К. Утворення
багатопартiйноi системи в Українi // Український час. - 1995. / N 7. - с.
18-20. Вятр Е. Социология политических отношений. - М., 1979. Базовкін Е.Шляхи
становлення, форми прояву багатопартiйностi//Полiтика і час.-1991.-N 10.
Богомаз К.Ю. Полiтичнi партiї і громадськi органiзацiї в Українi. К., 1992.
Бекназар - Юзбашев Т.В. Партии в буржуазных политико-правовых учениях. - М.,
1988. Україна багатопартiйна. -К., 1991. Холмская М.Р. О многопартийности в
странах СНГ // Государство и право. - 1992. - N 9. -с. 155-158. Конституція
України. - 1996. ТЕМА 9. ОСОБИСТIСТЬ I ПОЛIТИКАПЛАН 1. Особистiсть у
системi суспiльних вiдносин. 2. Полiтична
соцiалiзацiя особистостi. 3. Проблема полiтичної
активностi в умовах суспiльної перебудови. 4. Особистiсть як
суб'єкт полiтики. ТЕМИ РЕФЕРАТIВ 1. Держава і особистiсть:
вiд вiдчуження до соцiального партнерства. 2. Мораль і революцiйне
насилля. 3. Актуальнi проблеми
полiтичної освiти молодi. 4. Проблема прав
людини. 5. Полiтична
індиферентнiсть молодi. 6. Людина в
тоталiтарному суспiльствi. При
вивченнi першого питання передусiм треба з'ясувати, що дослiдження проблем
цивiлiзованої участi особи у полiтичному життi висувається на перший план у
зв'язку з тим, що в наш бурхливий час демократичних перетворень вiдбувається
кардинальне переосмислення ролi як "широких народних мас", так і
окремої людини в дiяльностi полiтичних рухiв, партiй, органiзацiй.
"Особистiсть" - це стала система суспiльно важливих рис, якi
характеризують індивiда результатом його включення в систему суспiльних
вiдносин. Iндивiд як окремий представник будь-якої соцiальної спiльностi
(народу, класу, прошарку тощо) стає особистiстю в процесi засвоєння соцiальних
функцiй та усвiдомлення себе як суб'єкта дiяльностi. Прагнення до злиття з
якоюсь соцiальною спiльнiстю й одночасно - до вiдокремлення, виявлення
унiкальностi, неповторностi робить особистiсть і продуктом, і суб'єктом
соцiальних вiдносин. ЛIТЕРАТУРА Волинка М.Е. Методичнi
рекомендацiї до вивчення теми "Особистiсть · полiтика" / з курсу
"Полiтологiя"/. - Київ, УТУ, 1994. Выдрин Д.И. Очерки практической
политологии. -К., 1991. Головаха Е. Особливостi полiтичної свiдомостi:
амбівалентність суспiльства та особистості // Політологічні читання. -1952. -М.
Гринстан Фред И. Личность и политика // Социально-политические науки. - 1991. -
N 10. Дилигенский Г.Г. В защиту человеческой индивидуальности //Вопросы
философии.-1990 . - N 3. Ильин М.В. Человек в тоталитарном обществе //
Социально-политический журнал .-1992. - N 6-7. Ильин М.В., Коваль В.И.
Личность в политике: "Кто играет короля?"// Полис, - 1991. - N 6.
Комарова Э.И. Личность как субъект и объект социального развития // Социально
-политические науки. -1992. -№4-5. Полiтологiя / За ред. 0.І. Семківа.-Львів,
1993. -Роздiл 5. Шестопал Е.Б. Личность в политике. - М., 1990. Ясперс К. Цель
- свобода // Политика. - 1991. - N 6. Конституція України. - 1996. ТЕМА 10. ЛIДЕРСТВО В ПОЛІТИЦІПЛАН 1.
Сутнiсть полiтичного лiдерства. 2.
Функції полiтичного лiдерства. 3.
Типологiя
полiтичного лiдерства. ТЕМИ РЕФЕРАТIВ 1. Полiтичний лiдер,
хто вiн? /по вибору/. 2. Лiдер та народ:
проблеми взаємовiдносин. 3. Популiзм в полiтицi. 4. Якостi полiтичного
лiдера. 5. Формальне і
неформальне лiдерство. 6. Формування
полiтичного лiдерства. 7. Лiдерство як явище: особистісний, соцiально-психологiчний і
соцiально-полiтичний аспект. При
вивченні теми слiд вiдмiтити, що в масовiй полiтичнiй свiдомостi завжди
присутнiй образ полiтичного лiдера. Полiтичний лiдер (вiд англ. -
ведучий, керiвник) - людина, яка завдяки својм особистостим якостям мав
переважний вплив на членiв соцiальної групи. Лiдер здiйснює функцiї впливу,
органiзацiї, мобiлiзацiї, цементування чи роз'єднання в групi засобами
морального впливу, апелюючи до громадської думки. Це людина, яка взмозi
очолити рух на правах сильнiшого або бiльш здiбного. Полiтичний лiдер
розумiється як учасник полiтичного процесу, який прагне і взмозi консолiдувати
зусилля навколишнiх мас, активно впливати на суспiльнi вiдносини і полiтичнi
процеси. Справжне лiдерство - не завжди засiб, а мета - суспiльне благо. ЛІТЕРАТУРА Бодуен Жан. Вступ до
полiтологiї. Пер. з франц.- К., Основи, 1995. Выдрин Д.И. Очерки практической
политологии. - К., 1991. Головаха Е. Особливостi полiтичної свiдомості:
амбiвалентнiсть суспiльства та особистостi// Полiтологiчнi читання. -1992. - N
1. Шеер М. Харизматическое лидерство //
Социологические исследования.1986. - N 5. Выдрин Д.И. Технология популизма //
Опыт анализа политических уловок // Диалог. - 1990. - N 13. Зиновьев А.А.
Горбачевизм: социально-политический феномен// Вестник Российской Академии наук.
-1992. -№6. Ельцин: лидер миф // Диалог. - 1992. - N 2. Ашин Г.К. Лидерство:
социально-политические и психологические аспекты. - М., 1980. Малькова Т.П.,
Фролова М.А. Массы. Элита. Лидер. - М., 1992. Маргарет Дж. Херманн. Стили
лидерства и формирование внешней политики. //Полис. - 1991. - №1. Такер Р.С.
Политическая культура и лидерство в Советской России:от Сталина до Горбачева //
США: экономика, политика, идеология.- 1991. - N 4,5. Такер Р. От Ленина к
Горбачеву // США: зкономика, политика, идеология. - 1990. - N 1 - 6. Литвин В.
Леонiд Кравчук: полiтик і людина // Штрихи до полiтичного портрету //
Політологічні читання. -1995. -№1-2. Шпакова Р.П.
Типы лидерства в социологии Макса Вебера. //Социологические
исследования. - 1988. - N 5. Конституція України. -
1996. ТЕМА 11. ПОЛIТИЧНА СВІДОМIСТЬПЛАН 1. Політична
свiдомiсть, її сутнiсть та структура. 2. Практичний, теоретичний та емоцiонально-психологiчний рiвнi полiтичної
свiдомостi. Полiтична ідеологiя і полiтична психологiя. 3. Соцiально-психологiчнi механiзми регулювання полiтичної поведiнки
людей. Камуфляж в полiтицi. 4.
Рiзновиди полiтичної свiдомостi в Українi. ТЕМИ РЕФЕРАТIВ 1. Сучасна полiтична
свiдомiсть в Українi. 2. Полiтична свiдомiсть
студентiв в Запорiжжi. 3. Міфологізація
мислення та полiтична свiдомiсть. 4. Полiтичнi стереотипи
і традицiї, догми і забобони, слухи і плiтки. 5. Iдеологiя і
загальнолюдськi цiнностi. 6. Соцiалiстична ідея:
мiфи та дiйснiсть. 7. Норми, етика і форми
полiтичної поведiнки. 8. Загальнi риси
полiтичної поведiнки, рiзновиди та форми. 9. Практика лоббiзму.
Полiтичний тероризм.Полiтика і мафiя. 10. Манiпулювання свiдомiстю мас як метод психологiчного соцiального
контролю. Розгляд
теми слiд почати з того, що полiтична свiдомiсть динамiчно пов'язана з
полiтичним буттям, яке розумiється як практичне полiтичне життя суспiльства.
Полiтична свiдомiсть є усвiдомлення сфери полiтики соцiальними суб'єктами
(індивiдами, соцiальними групами, верствами) і находить вираз в полiтичних
почуттях, уявленнях, знаннях, ідеалах та цiнностях. Полiтична свiдомiсть
вiдображає суспiльне буття у виглядi постановки цiлей та задач, якi
переслiдуються соцiальними групами в контекстi здiйснення своїх інтересiв.
Формами її вияву є полiтика і полiтичнi вiдносини, полiтична сфера буття
суспiльства та полiтична дiяльнiсть. ЛIТЕРАТУРА Белл Д.Мятеж против
современности // Социологические исследования. 1989.-№5. Вебер М.Избранные
произведення. - М.: Прогресс, 1990. Власть. Очерки
современной философии Запада.-М., Наука, 1989. Гаврилишин Б.
Дороговкази в майбутне. До ефективнiших суспiльств.- Київ: 1993. Грушин В.А. Массовое
сознание: Опыт определения и пробл. исследования. -М., 1987. Иванов В. Политическая
психология. -М., 1990. Кисель М. Историческое
сознание и нравственность. -М.,1990. Кутырев В.А.
Современное социальное сознание: Общенаучнне методы и их взаимодействие. -М.,
1988. Лебон Г. Адепти соціалізму і психологія // Фiлософська і соцiологічна думка, 1991.
-№5. Массовое сознание и
политические ориентации французов: Научно-аналит.обзор. - М.: 1990. Уледов А.К.
Общественная идеология и психология. - М., 1985. Фрейд З. Будущее одной
иллюзии // Сумерки богов.-М.,1990. Фромм Э. Бегство от
свободы. - М., 1990. Шкуратов В.А. Психика.
Культура. История. - Ростов - на -Дону, 1990. ТЕМА 12.ПОЛIТИЧНА КУЛЬТУРАП Л А Н 1. Полiтична культура
як спосiб і результат дiяльностi суб'єкта. 2. Поняття, змiст і
функції полiтичної культури в суспiльному життi. З. Демократична і
автократична полiтична культура. 4. Громадянська
культура. ТЕМИ РЕФЕРАТIВ 1. Структура полiтичної
культури. 2. Функцiї полiтичної
культури. 3. Концепцiї полiтичної
культури. 4. Демократична
полiтична культура. 5. Автократична
полiтична культура. 6. Співвідношення
полiтики і культури. 7. Рiвнi полiтичної
культури. 8. Становлення
полiтичної культури в Українi. 9. Типологiя полiтичної
культури в Українi. 10. Нацiональна
полiтична культура. Готуючись до першого питання, студентам перш за все
слiд звернути увагу на етимологiю термiна "культура" (вiд лат. -
обробка, вирощування). Треба усвiдомити, що культура - це особливого роду
об'єктивна дiяльнiсть, яка на вiдмiну вiд природньої дiйсностi мав суб'єктивне
(у значеннi "дiяльне") джерело походження. Слiд також взяти до уваги,
що термiн "полiтична культура" вперше запровадив нiмецький мислитель I.Г.Гердер /1744-1803/,
а вiдповiдне поняття в полiтичну науку - Г.Алмонд і С.Верба, автори працi
"Культура громадськостi". Пiд полiтичною культурою розумiли сутнiсть
індивiдуальних позицiй та орiєнтацiй учасникiв полiтичної системи; суб'єктивну
сферу, що лежить в основi полiтичних дiй і надав останнiм певного значення. Акцентувати
увагу у цьому питаннi треба на тому, що полiтична культура - це такий спосiб
дiяльностi соцiальної спiльностi, особи у сферi полiтичних вiдносин, який
вiдображав досягнутий рiвень полiтичної активностi та полiтичної зрiлостi
суб'єктiв. Вiн включав рiзнi компоненти й рiвнi: культуру ставлення суб'єкта до
здiйснення полiтичної влади; культуру електорального процесу; культуру
формування полiтичних і громадсько-полiтичних інститутiв; культуру полiтичної
поведiнки; культуру полiтичної свiдомостi й спiлкування та іншi; тобто поширюється
на всю сферу полiтичного життя суспiльства. У другому питаннi слiд зосередити увагу на
тому, що пiд полiтичною культурою слiд розумiти зумовлений історичними,
соцiальноекеномiчними і полiтичними умовами якiсний стан полiтичного життя
суспiльства, що вiдображає рiвень освоєння суб'єктом /суспiльством групою,
особою/ полiтичних вiдносин, дiяльностi цiнностей і норм. Це дає уявлення про
ступiнь соцiокультурного розвитку людини, мiру її активностi в перетвореннi
полiтичної дiяльностi. Особливо
треба звернути увагу на те, що критерiем оволодiння полiтичною культурою може
бути лише сама реальна полiтична дiяльнiсть, але дiяльнiсть змiстовна і
результативна для добра й прогресу суспiльства, соцiальної групи та кожної
конкретної особи, тобто культурна. Основними функцiями полiтичної культури є:
політичне забезпечення реалiзацiї суспiльних, класових та нацiональних
інтересiв; захисна функцiя - охорона полiтичних цiнностей суспiльства;
нормативно-регулятивна функцiя - забезпечення сталого, злагодженого й
динамiчного функцiонування полiтичної системи й усього суспiльства; виховна -
пiдвищення полiтичної свiдомостi, усвiдомлення соцiальних процесiв на основi
цiн ностей і норм, що вiдповiдають інтересам суспiльства; комунiкативна, тобто полiтична
культура як форма зв'язку громадянина з полiтичною системою у вирiшеннi проблем соцiального
процесу: прогностична функцiя - знання стану полiтичної культури, що дає змогу
передбачити можливi варiанти реак соцiальних суб'єктiв і практичних дiй у
конкретних соцiально-полiтичних ситуацiях. По третьому питанню слiд вiдмiтити, що для
демократичної культури характерна висока полiтична активнiсть громадян, їх
включення в полiтичну систему, визнання громадянських прав і свобод, принцип
контроля громадянами дiяльностi уряду, визнання полiтичних вiдмiнностей
полiтичних сил. При автократичнiй культурi ідеалом визначається сила і неконтрольована
влада, яка виключає демократичнi права і свободи громадян. Автократична
культура не передбачає активної участi мас у полiтичному житті. Iдеологiя
використовується як знаряддя їх пасивної послушностi. Тоталiтарна культура
характеризуеться об'єднуючою роллю культу лiдера, сильною владою з залученням
громадян до полiтичного життя вiдповiдно до встановлених полiтичним лiдером
принципiв, Рух до гуманної, демократичної правової держави передбачає становлення
адекватної полiтичної культури, що є важливим чинником оновлення суспiльства. По четвертому питанню треба звернути увагу на
те, що громадянська культура - це рiзновид полiтичної культури, її вищий
щабель. Вона передбачає, що суб'єкти полiтичного процесу в своїй дiяльностi
керуються насамперед інтересами всього суспiльства і саме йому пiдпорядковують
свої частковi, корпоративнi цiлi, що дії цих суб'єктiв спрямовуються на
дотримування громадського консенсусу і здiйснюються в межах правової держави.
Можна вважати, що це полiтична культура громадянського суспiльства, яка
передбачає еднiсть громадянських прав і обов'язкiв. Громадянська культура
визначається не тiльки правовими, а й етичними чинниками полiтичної дiяльностi.
Не може бути громадянської культури без прiоритету їх інтересiв. Верховенство
прав людини і громадянина визначав дуже складний механiзм громадянської
культури. Громадянська культура - одна з найважливiших ознак цивiлiзованого
громадянського суспiльства і правової держави. ЛIТЕРАТУРА Баталов Э.Я.
Политическая культура современного американского общества. - М., 1990. Гаджиев
К.С. Политическая культура: концептуальний аепект // Полис. 1991.-№6. Житенев В.А. Политическая культура: опыт
формирования и проблемы. - М., 1990. Бодуен Жан. Вступ до полiтологiї. Пер.з
фран. - Київ: 1995. Политическое
сознание и политическая культура польского общества 80-х годов. - М.: Инион,
1991. Культура и развитие человека. Очерки философско-методологических проблем.
- К., 1989. Проблема человека в западной философии. - М., 1988. Шестопал Е.С.
Личность и политика: Критический очерк современных концепций политической
социализации. - М., 1988. Основи полiтологiї. - К.: Либiдь, 1995. - розд. ХVI.
Рекало В.А. До нової парадигми полiтичної культури. - Полiтолог. вiсник.
Матерiали Всеукраїнської науково-методичної конференцiї "Полiтична думка в
Українi: минуле і сучаснiсть". 1-4 лютого 1993 р. -К., 1993. - С. 204-206.
Философия и политика в современном мире. - Наука, М., 1989.-разд.3. Фарукшин
М.Х. Политическая культура общества // Социально-политические науки. - 1991. -
N 4. Гаджиев К.С. Политическая наука. - М., 1995. Конституція України. - 1996. ТЕМА 13. ПОЛIТИЧНI ТЕХНОЛОГIЇПЛАН 1. Полiтична
дiяльнiсть: стратегiя і тактика. 2. Політичиий маркетинг
як засiб органiзацiї полiтичної дiяльностi. 3. Лоббізм як полiтична
технологiя. 4. Виборчi технологiї. ТЕМИ РЕФЕРАТIВ 1. Передвиборча
інженерiя: тактика проведення виборчих кампанiй. 2. Політична реклама і
її роль в полiтичному життi суспiльства. 3. Полiтичний маркетинг
і його полiтична суть. 4. Технологія роiподiлу
влади. 5. Полiтична
іміджелогiя. 6. Технологiя
демократичних виборiв. 7. Антитехнології і їх
полiтична суть. 8. Рiзновиди
антитехнологiй. В
даній темі слiд зосередити увагу на тому, що полiтична дiяльнiсть - це
реалiзацiя полiтичних суспiльних вiдносин, взаємодiя класiв, нацiй,
органiзацiй, органiв. Iнших спiльностей та окремих осiб для здiйснення певних
полiтичних інтересiв з приводу завоювання, використання й утримання влади.
Полiтична дiяльнiсть це методи і засоби виконання владних функцiй певними
полiтичними силами, соцiальними групами, а також засоби протидiї їм, якi не
виходять за межi правової регламентацiї і вiдповiдають вимогам конституцiї.
Полiтична дiяльнiсть пiдпадає пiд пояснення теорiї поведiнки людини, яку вивчає
бiхевiоралiзм. Згiдно з цiею теорiєю, одним із важливих факторiв суспiльного
розвитку є поведiнка, не завжди усвiдомлена і проаналiзована. З цього, мабуть,
випливає, що оцiнка минулих полiтичних дiй - це значною мiрою аналiз не тiльки
об'єктивної дiйсностi, а й суми поведiнських актiв індивiдiв та вiдповiдний
оцiночний вимiр. ЛIТЕРАТУРА Гелбрейт Дж. Жизнь в
наше время. - М., 1986. Гласность: мнения, поиски, политика.-М., 1989. Крылова
И.С. Европейский парламент. - М., 1981. Американское общественное мнение и
политика. - М., 1978. Бебик В. Як стати популярним, перемогти на виборах і
утриматися на полiтичному олiмпi. - К., 1993. Выборы: гарантия успеха. Беседа с
американскими политологами.- Диалог. - 1991. - N1. Выдрин Д.B. Очерки
практической политологии. - К., 1991. Русаков Е. Президент, которий сам себя
сделал//Новое время.-1992. - N 4-6. Феофанов О.Что может политическая реклама
// Коммунист. -1991.-N 12. Общественное мнение и власть: механизм
взаимодействия.-К.: 1993. Заславская Т.
Жить с открытыми глазами //Коммунист. -1989 .- N 8. Даниленко В. Пришло время
лоббировать закон о лоббизме // Известия., 1992.-ЗО сентября. Липсет С.М.
Политическая социология //Американская социология.М.,1972. Общественное мнение
// Социологический справочник. -К., 1990. Сиренко В.Ф. Интересы.
- Власть. - Управление. - Киев, 1991. Технологии политической власти. -
Зарубежный опыт. - Киев: 1994. Конституція України. - 1996. ТЕМА 14. РЕЛIГIЯ I ПОЛIТИКАПЛАН 1. Мiсце релiгiї в полiтичному життi суспiльства. 1.
Причини рiзної полiтичної активностi релiгiйних
органiзацiй. 2.
Релiгiйний фактор в полiтичнiй боротьбi в
Українi. ТЕМИ РЕФЕРАТIВ 1. Церковна полiтика
українського православ'я. 2. Полiтичний аспект
унiатської церкви в Захiднiй Українi. 3. Новi тенденцiї в
державно-церковних вiдносинах України. 4. Проблеми
демократизацiї державно-церковних вiдносин. 5. Полiтологiчний
аспект сучасного розколу українського православ'я. 6. Зростання полiтичної
ролi конфесiй. По
даній темі слiд вiдмiтити, що в сучасних умовах соцiально-полiтичного життя
значною мiрою зростає роль релiгiї. Без врахування релiгiйного фактору важко
зрозумiти роль тих чи інших подiй. Конфесiйнi групи є духовними спiльностями,
отже, носiями вiдповiдних інтегральних інтересiв їх учасникiв. Тiею мiрою, якою
цi інтереси "полiтизуються" вiдбувається полiтизацiя самих конфесiй:
вони виступають суб'єктом полiтичного життя. При характеристицi зв'язку
релiгiї з полiтикою не слiд перебiльшувати її значення. В останнiй третинi XX
ст. релiгiя, звичайно, не вiдiграє тiєї ролi в життi суспiльства, яку вона
вiдiгравала в середньовiчнi часи, коли була провiдною ідеологiєю і церква мала
величезну владу в життi суспiльства. ЛIТЕРАТУРА Iсторія християнської
церкви на Українi.-К.,1992.-с.81-95. Лукашук И. Отсветы религии на сцене
мировой политики //Международная жизнь, 1994. – N 1О. - С.87-93. На пути к свободе совести. -М., 1990. Огієнко
I.I. Українська церква. У двох томах.-К.,1993. Филатов С.Б., Фурман Д.Е.
Религия и политика в массовом сознании.// Социс. - 1992. - N 7. - с. 3-12. Кочан Н. Украинский
католицизм в экуменическом измерении // Философская и социологическая мысль. -
1995. - N 7-8, с. 3-30. Бессонов М.Н.
Православие в наши дни. - М., 1990. Гуревич П.С. Гуманизм и вера.-М., 1990. Ерасов
Б.С. Культура, религия и цивилизация на Востоке. -М. ,1990. Каутский К.
Происхождение христианства. -М., 1990. Лещинская А.К. Время новых подходов: О
совр.гос.-церковных отношениях.-М. ,1990. Ренан З. Жизнь Иисуса Христа. - М.,
1990. Религия мира: история и современность. - М., 1982. Угринович Д.М.
Психология религии. -М., 1986. Ястребов И.Б.Социальная программа католицизма.
-М., 1990. Яковлев Н.Н. Религия в Америке 80-х: 3аметки американиста.-М.,1987.
Конституція України. - 1996. ТЕМА 15. ПОЛIТИЧНА ЕЛIТАПЛАН 1. Поняття
"елiта". Захiднi теорiї елiт. 2. Теорiї елiт в
контекстi культурно-iсторичного буття українського народу. 3. Проблеми становлення
нацiональної елiти в сучаснiй Українi. ТЕМИ РЕФЕРАТIВ 1. Ф. Ніцше як фундатор теорiї елiт. 2. Захiднi теорiї
еліт /В. Парето, Г. Моска,
Р. Ніхельс, К. Мангейм, Р.
Арон/. 3. Вiдповiдальнiсть як
прицип буття елiти. 4. Теорiї елiт в контекстi українського суспiльно-полiтичного буття /Д.
Донцов, В. Липинський/. 5. Роль елiти в процесi
духовного вiдродження. 6. Правляча елiта і
демократiя. 7. Мiсце і завдання
правлячої елiти в українському суспiльствi. По першому питанню слiд вiдмiтити, що останнiм
часом широко вживається порiвняно нове, але вже досить актуальне слово
"елiта". Буквальний переклад слова "елiта" з французької -
кращий, вiдбiрні в надiй дiйсностi елiтою вважають групу людей, яка займає
провiдне мiсце в якiйсь галузi дiяльностi: полiтицi, науцi, культурi. Мають
свої елiти партiї, громадськi органiзацiї і навiть мафiї. Елiта - це те, що
вiдбирається, формується певною мiрою, при цьому потребує таких факторiв, як
стратегiчне завдання, що висувається перед нею, визначену систему пiдготовки. По другому питанню слiд вiдмiтити, що двi
найвизначнiшi постатi 20-х рокiв - В.Липинський і Д.Донцов вiдводять значне
мiсце аристократiї. В розумiннi В.Липинського держава не може існувати, тим
бiльше утворитися, без аристократiї. На його думку, аристократiя не може
постати без стихiйної волi до влади, до сили, до риску, до самопожертви, до
панування. Заслуга В.Липинського в тому, що вiн обов'язковим і обмежуючим
чинником до ідей сили бачить мораль. Iдеї Парето щодо циркуляцiї елiт в
історiї були творчо використанi в полiтичнiй концепцiї В. Липинського, на думку
якого, процес непреривного вiдновлення аристократiї є характерною рисою історiї рiзних часiв і народiв. По третьому питанню слiд акцентувати увагу на
тому, що формування нацiональної полiтичної елiти є одним із факторiв
суспiльного розвитку. В зв'язку з цим вона покликана займати провiднi позицiї
в проведеннi соцiально - економiчної полiтики держави. Крiм того, нацiональнiй
елiтi повиннi бути властивi такi риси, як нацiональна свiдомiсть і активний
патріотизм. На жаль, як слушне пiдкреслює вiдомий сучасний поет В.Базилевський,
сьогоднi тон задав посереднiсть. Заряджена енергiєю нищення, вона почувається
як риба в водi. Пнеться в господарi життя. Зусилля і напористiсть посередностей
і самоусунення або усунення вiд активного полiтичного життя людей, надiлених
творчими здiбностями, негативно впливає на хiд реформ, на боротьбу за
виживання нацiї і держави. На жаль, на сьогоднiшнiй день вакуум елiтарної
верстви заповнюють сильнi структури, кредо яких - утвердження влади в ім'я
власних інтересiв. Саме ця "аристократiя зi знаком мiнус" створює
оптимальне середовище длярозрастаннякорупцiїікримiногенноїситуацiї. ЛIТЕРАТУРА Національна елiта та
інтелектуальний потенцiал України. -
Львiв,1996. Бодуенг Жан. Вступ до полiтологiї. -К.: Основи;1995. Ашин
А.Г. Политическая злита / Политика: проблемы теории и практики/в двух частях/.
- Вып. VII. Ч.I. М.:1990. Ашин Г.К. Современные теории злиты. -М.: 1985. Янг
М.Возвышение меритократии // в кн. Утопия и утопическое сознание.-М.: 1991.
Вебер М. Харизматическое господство // Социс. -1988. -№6. Малькова Т.П.,
Фролова М.А. Массы. Элита. Лидер.-М.:1992. Томас Р.Дай, Хармон Зиглер.
Демократия для злиты. Введенне в американскую политику.-М.: 1984. Парето О В.
Трактат общей социологии. - Женева, 1964. Михельс Р.Социология политической
партии в условиях демократии.Диалог. - 1990. –
N 3,5,7,9.II,IЗ,15,16. Конституція України. - 1996. |
|||||||||||
| © Азовський регіональний інститут управління, 2003 | |||||||||||